24 лютого 2022 року, близько четвертої години ранку, наше життя розділилося на «до» та «після». Коли почалася війна, ми прокинулися від безлічі вибухів. Дім трусився, всі були налякані та думали, що помремо. З початку війни ми три тижні жили, виживали в погребі. 27 квітня 2022 року наш будинок у Харкові був знищений, ми втратили все майно.

Зараз я проживаю з дитиною в гуртожитку в Чернівцях. У дитини є статус постраждалої від військових дій РФ. Вона дуже боїться гучних звуків, відчуває страх під час сирен. Тато — діючий військовий, учасник АТО, зараз захищає Україну. Постійні переживання за тата, за війну та невпевненість у завтрашньому дні стали частиною нашого життя.

Попри все, донька вчить англійську, любить займатися творчістю: малювати, робити з картону різні фігурки. Малювання — її особливе захоплення, хоча раніше вона також ходила на гімнастику та вокал. Вона мріє про те, щоб закінчилася війна, та мати свій дім, де вся родина буде жити в злагоді та в мирі.