Перепеличенко Ірина, 10 клас, Спеціальна школа №1 в смт. Клевань Рівненської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Прокопчук Лілія Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Початок війни змінив усе навколо. Перші новини про бойові дії принесли в наше життя страх і тривогу, але реальність війни відчулася найбільше тоді, коли тато вирішив добровільно піти на фронт. Цей момент став переломним для всієї родини. Ми розуміли, що це його свідомий вибір, його рішення захищати рідну землю, але водночас це викликало велику тривогу та суміш гордості й страху.

Того дня, коли тато покинув дім, у нашому житті почалася нова реальність - реальність війни.

Щодня ми намагаємося підтримувати тата: систематичні дзвінки, передача речей, які могли б йому допомогти, та просто теплі слова, що давали йому сили. Ми збирали речі для інших військових, допомагали фінансово. Ми навіть зібрали нашим героям на автівку. Це не тільки допомагало армії, але й згуртування нашої родини. Відчуття, що ми всі разом наближаємо перемогу, додавало сили переживати кожен день.

Кожен день проходить у постійному поєднанні гордості та страху. Я пишаюся татом за його відвагу, за його готовність стати на захист нашої країни, але водночас хвилююся за його безпеку.

Ночі, сповнені думками про нього, про те, чи він у безпеці, чи повернеться додому живим і здоровим, чи поцілує мене ще перед сном. У такі моменти єдине, що тримає, – це віра. Віра у перемогу, в те, що все закінчиться, і ми знову будемо разом. Кожен дзвінок від тата, як подарунок, що приносить полегшення.

Війна змінила нас усіх. Вона зробила нас сильнішими, згуртувала нашу родину і дала нам зрозуміти, що означає справжня відвага і підтримка. Тато став героєм не тільки для нашої сім'ї, а й для країни. Його вчинок навчив мене цінувати свободу, розуміти, що справжня сила - у єдності та відданості.

Хоча війна — це жахливе випробування, вона показала, наскільки важливо мати тих, хто готовий стояти за справедливість і захищати своє.

За ці 1000 днів я зрозуміла, що війна - це не тільки фізичне знищення, але те, як вона руйнує наші душі, наші надії, нашу впевненість у завтрашньому дні. Я завжди вважала тата своїм героєм, але тепер я знаю, що його подвиг - це не просто акт хоробрості, це приклад справжньої людської відданості і любові до рідної землі.

1000 днів війни стали для нашої родини періодом болю, втрат і невимовного суму, але водночас і періодом глибокого переосмислення.

Я навчилася цінувати кожну мить життя, кожне слово і кожен момент, проведений із близькими. Мій тато, як і тисячі інших добровольців, став уособленням сили і незламності нашого народу. Його вчинок дав мені віру в те, що, попри всі жахи війни, ми зможемо витримати і здолати будь-які труднощі. Він нагадав мені про те, що най важливіше в житті - це буди разом, підтримувати одне одного і боротися за своє, навіть якщо це вимагає найвищої ціни.