Ілуца Дарина, 10 клас, Дмитрівський заклад загальної середньої освіти Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бессараб Оксана Дмитрівна 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни - це фраза, яка важка на слух і нависає над душею, викликаючи відчуття безмежної тривоги. Ці тисяча днів, які наповнені болем, страхом і безвихідністю, але водночас силою, мужністю і стійкістю. Коли війна почалася, я була ще малою дитиною, яка ще тільки починала дорослішати і навіть не уявляла, як глибоко вона змінить моє життя і життя всіх українців. Спочатку здавалося, що все це скоро закінчиться, як це буває в новинах - радісні та сумні події змінюють одна одну, але життя продовжується.

Але дні перетворилися на тижні, тижні на місяці, і тепер ось ми відзначаємо тисячу днів міжнародного масштабного конфлікту.

Мій дядько став на захист України ще півроку тому. Він був одним із добровольців, який керувався почуттям обов’язку, що я дуже поважаю. Я пам’ятаю ту ніч, коли він пішов - гордість змішалася зі страхом на його обличчі. Відтоді ми живемо в тіні його відсутності, тримаючись за надію, що він повернеться живим і здоровим.

Моя сім’я змінилася, і в ній відчувалася якась порожнеча з моменту війни. Ми почали менше проводити час разом, веселитись, навіть забули про сімейні традиції.

Всі ці думки про життя, про війну, наче заважають жити, блокують позитив. І якщо зважати на думку деяких українців, то можна зовсім втратити сенс життя в цілому. Вони постійно засуджують інших, якщо ті, наприклад, проживають щасливі моменти, купують дорогі подарунки, святкують свята, кажучи, що все це "не на часі". Так, я всією душею розумію і співчуваю українцям, що втратили когось із рідних, дім або цілу сім'ю, проте це не має нас змусити зупинитися на одному місці і відчувати тільки страждання. Найкращий вихід - продовжувати жити та відпустити весь цей біль, що є всередині, і з цим можуть допомогти спеціалісти, такі як психологи та психіатри.

Зараз в моїй сім'ї ніби то з'явилося світло, яке відчувається, як надія на щасливе майбутнє, і тому ми не опускаємо руки та повертаємось до справжнього насиченого життя.

Війна - це не просто те, що відбувається на полі бою. Вона проникає в кожен аспект нашого життя. Я бачила, як друзі переїжджають у пошуках безпеки, як родини розпадаються, а страх з’являється в очах людей, які раніше були безтурботними. Але я також спостерігала за неймовірними проявами доброти та єдності. Люди стали допомагати один одному більше, ніж будь-коли: будь то поділ їжею або надання прихистку переселенцям. Ця війна зробила нас сильнішими, вона перевіряє нашу витримку, але в цій перевірці також зміцнює.

Я усвідомила, що сила не завжди полягає в боротьбі або в безстрашності. Сила полягає в тому, щоб продовжувати жити, навіть коли все здається неможливим.

Це прокидатися щодня, йти до школи, допомагати мамі з домашніми справами і дбати про молодших братів та сестер, поки тато працює довше. Це означає вчитися до пізньої ночі та не забувати про хоббі, адже освіта залишається важливою, можливо, навіть більшою цінністю в ці часи, а позитивні емоції стають зброєю проти відчаю.

Тисяча днів війни забрали у нас багато - радість, спокій, стабільність. Але вони також подарували нам цінний досвід: глибше розуміння того, що означає витримати, бути частиною чогось більшого, ніж ми самі, і залишатися сповненими надії навіть у темряві. Кожен пройдений день, кожна пережита ніч - це перемога, маленька, але важлива.

Я вірю, що ми зможемо відновити мир, зберігши в собі уроки сили, єдності та надії, яких війна навчила нас.

Нехай ця тисяча днів залишить слід не тільки в нашій пам’яті, а й у наших серцях, формуючи нас як людей, які здатні любити, підтримувати і допомагати одне одному. У ці важкі часи я дізналася, що навіть у найжорсткіші миті ми можемо знайти сили, щоб стояти стійко, вірити в краще і мріяти про мирне майбутнє. Це моя історія, моя боротьба, і я сподіваюся, що наступні тисячі днів принесуть нам лише мир і щастя.

Тисяча днів війни - це не просто відлік часу, це відбиток на кожному з нас. Кожен день приносить нові виклики, випробування і уроки, які залишаються з нами назавжди.

Для мене, як і для багатьох інших, ці дні стали часом переосмислення того, що означає бути людиною, громадянином, українцем. Війна вчить нас цінувати моменти, які раніше здавалися звичайними - затишок у родинному колі, сміх друзів, тиша після робочого дня.

Однак найбільшим відкриттям цих днів стало усвідомлення того, що навіть у найбільш темні часи людська здатність до любові, підтримки та надії є безмежною. Я бачила, як незнайомі люди допомагали одне одному, як сусіди ставали друзями, а друзі - сім'єю. Війна змусила нас об'єднатися проти спільного ворога, але разом із тим вона нагадала нам про те, що ми сильніші, коли ми разом. Ця єдність - це ще одна перемога, яку ми здобули за ці тисячу днів.