Михальчук Катерина, 9 клас, СШ №301 імені Ярослава Мудрого, м. Київ

Вчитель, що надихнув на написання есе — Попутькіна Тетяна Петрівна

"1000 днів війни. Мій шлях"

Війна змінює не лише військових, а й внутрішній світ та сприйняття звичайної людини, зовнішній вигляд та життєвий шлях. Пройшло майже тисячу днів з повномасштабного вторгнення російської армії на нашу Батьківщину. З того моменту, а його я пам’ятаю чудово, змінилося надто багато. Ніколи б не подумала, що все станеться саме так…

Двадцять четвертого лютого я прокинулась від слів: “Почалась війна!” Батьки були чомусь спокійні, навіть я не злякалась. Але все це було до перших вибухів у місті.

Перші два дні ми з сім’єю провели в підвалі. Бігали з братом, шукаючи щось, з чого можна спорудити ліжко. Двадцять шостого лютого ми переселилися до вільної квартири на першому поверсі сусіднього будинку. На наступний день тато вступив до ТрО. Це один з його найсміливіших учинків. Через два місяці відновилось навчання, хоч і онлайн.

У той самий час тата забрали на Сумський напрямок. Тоді я проплакала весь вечір, вранці його вже не було вдома.

До липня я не виходила на вулицю зовсім, з часом ми переїхали назад у свою квартиру. Перенесли всі речі, я нарешті відчула затишок і спокій, адже в цій квартирі прожила більшу частину свого життя. Після цього я припинила сидіти вдома, доволі часто виходила прогулюватись.

У сьомому класі навчалася очно. Той шкільний рік пройшов доволі швидко: ходила в школу, опісля на тренування й додому. Саме тоді в мене змінився тренер, бо колишня викладачка виїхала за кордон. На подив, я швидко звикла до нового тренера та його тренувань, хоч вони дуже відрізнялись від попередніх. Саме він зробив із нас дисципліновану команду, за що я йому неймовірно вдячна. Друзів було небагато, але вихідні ми проводили разом.

Паралельно дуже часто телефонувала татові на фронт, репостила збори в соціальних мережах, до яких, звісно, долучалась і сама. Іноді тато приїжджав додому, ми знову вечеряли разом!

Наступний шкільний рік минув ще швидше! У нас була велика компанія, і ми були разом весь вільний час. Пів року тато пробув у Києві, а потім поїхав у Краматорськ. Я дуже за ним сумувала, а як інакше? Та з часом я стала менше перейматися проблемами війни, усе менше поширювала збори… Та, на щастя, улітку мене познайомили з хлопцем із благодійного штабного фонду “Підтримай Третю Штурмову”.

Уступила я до фонду наприкінці цього літа. Це, напевне, одне з найкращих моїх рішень! Ця організація є частиною Азовського руху та тісно пов’язана із Центурією. Зараз я активно підтримую бійців і нещодавно приєдналась до урочистої ходи в Києві “Шануй героїв”.

У фонді я познайомилась з дуже приємними, освіченими людьми й кожного дня із ними спілкуюсь та дізнаюсь про корисну інформацію щодо військових справ.

Дійсно, за тисячу днів я сильно змінилась духовно й фізично. Вважаю, ця війна зростила з мене сильну людину, що цінує свою країну та націю.

У лютому двадцять другого року я була ще малою, аби повністю зрозуміти важливість подій навколо себе. Але все змінилось. Україна змінилась і зміцніла, упевнено крокує до перемоги! Підростаюче покоління змужніло, більш стало свідомим, ідейно переконаним. Наша спільна мета — це перемога! Я свято вірю у світле майбутнє мого покоління, у непереможну велич мого народу!