Рясик Любов Олексіївна, вчитель, Баштанський ліцей №1 Баштанської міської ради, Миколаївська область

"1000 днів війни. Мій шлях"

Війна поставила нові виклики перед українськими вчителями, зламала долі багатьох із них. Пройшла життєвим катком по їхній душі смертями учнів, батьків, рідних. Що пережив учитель на шляху страждань, втрат, жорстоких реалій життя? Чи хто задумується над тим, як виживають зараз та на що сподіваються педагоги? Як виживають учителі-матері, чиї діти, як і діти багатьох матерів України, знаходяться на передовій, відійшли вже у вічність?

З чого починався мій перший день із 1000 днів цієї жорстокої війни? Вранці 24 лютого 2022 року збиралася, як завжди, до школи. Почали приходити повідомлення від учнів, батьків, колег, доньки, сина. Ми нічого не могли сказати один одному, ми не розуміли, що діється. Прийшла в школу. Діток нікого не було – ми заборонили приходити.

Зібрався наш колектив. Всі стояли, одне на одного дивилися й боялися сказати, що це справді почалася війна.

І все дуже швидко закрутилося. В магазинах зникли продукти, а в аптеках – ліки. Мешканці міста почали родинами залишати Баштанку. На вулицях появилося багато домашніх тварин, яких господарі не забрали з собою.

Справжнє пекло війни ми пізнали 1 березня 2022 року. В наше невелике степове містечко зайшло від 250 до 300 одиниць російської військової техніки (за іншими даними 800) та близько 600 чоловік живої сили.

Оборону Баштанки тримали військовослужбовці Баштанського 190 батальйону тероборони. 78-річний місцевий житель коктейлями «Молотова» знищив російський «Град».

З метою здійснення прориву, російські окупанти 16 днів піддавали бомбардуванню Баштанку, переважно системами залпового вогню «Град» та «Ураган». Також були поодинокі випадки застосування систем «Смерч» та ракет «Торнадо-С». Авіація ЗСУ щільно накривала ворогів за містом.

У березневі дні боїв за Баштанку, повертаючись на місце дислокації частини біля села Михайлівка на Миколаївщині 6 березня 2022 року загинули два екіпажі українських пілотів-вертолітників. Бої за наше місто зірвали стратегічні плани росії на Півдні України і не пропустили рашистів на Миколаїв та Кривий Ріг.

13 березня було 5 прильотів російської авіації, яка скинула на місто авіабомби масою від 250 кілограмів. Наслідками бомбардувань стали знищені будинки, зруйновані об’єкти цивільної інфраструктури. Під час ракетних обстрілів було знищено 176 будинків та споруд, пошкоджено міську районну лікарню, будинки районної адміністрації та міської ради, сирзавод.

Під час обстрілів двічі великих руйнувань зазнав наш Баштанський ліцей №1. Згадую перше руйнування школи. Вибиті вікна, двері. Зірвані стелі.

Всі кабінети, коридори, подвір’я школи були усипані битим склом, уламками від ракети, камінням. Ми разом з дітьми, батьками ставали на коліна і вибирали бите скло, усі гірко плакали. Кровоточили руки. Але ми вистояли, відбудовували навчальні кабінети за власні кошти та кошти батьків. І тільки тоді я відчула: я стала іншою, перестала боятися.

З березня по серпень 2022 року ми харчували наших солдатів, які перебували в нашому містечку і вели визволення Баштанського району від орків. Ніколи не забуду утомлені та чорні обличчя наших воїнів після тяжких боїв.

Звільнивши окуповані населенні пункти Баштанщини, вони рушили на Херсонський напрямок. Ми з радістю чекали вісточок, але, на жаль, більшість із них вже відійшли у вічність. І згадкою про воїнів у кожного вчителя залишилися паперові тюльпанчики, які солдати нам подарували на жіноче свято.

Не забуду приліт двох ворожих літаків, які кружляли низько над подвір’ям школи, скидаючи на нас касетні снаряди.

Не забуду приліт ракети, яка вибухнула біля магазину і житлового будинку, біля якого за хвилину ми пройшли з колегами, залишилися живі, відчувши подих смерті.

Буду згадувати учнів ліцею, які разом з нами плели сітки, волонтерили, збирали по вулицях домашніх улюбленців, годували їх, робили будиночки з картонних ящиків. Баштанка віднесена до «Місць Героїв» України. Під час боїв за місто з’явився слоган: «Пофіг танки, ми з Баштанки».

Ця хроніка війни закарбувалась у моїй пам’яті назавжди. Криком моєї душі є загибель випускників нашого ліцею, батьків наших дітей. Я не можу дивитися в їхні очі, які завжди наповнені слізьми. Для них ніби зупинилося життя.

У хроніці війни є сторінки великої гордості за наших учнів, які вписали в історію приклади героїзму, мужності, військової майстерності. Хочу, щоб всі знали випускника нашого ліцею Яременка Сергія Володимировича — командира 96-ої Київської ракетно-зенітної бригади, Героя України. Саме зенітники 96-ої бригади під його командуванням витримали шалені повітряні атаки на Київ у травні-червні 2023 року та першими у світі знищили вже більше 13 «непереможних» аеробалістичних ракет Х-47 «Кинджал».

Якою я бачу свою подальшу місію на шляху цієї війни? Я навчилася бути патріотом, усвідомила свою місію як громадянина миру.

У цій війні росія воює проти всього світу, а Україна захищає весь світ. Нашій державі випала місія стати центром освіти миру, навчаючи і виховуючи громадян миру.

Я стала викладачем освіти миру, викладаю у ліцеї уроки миру. Навчання миру — це сіяння насіння миру в серцях дітей. Розвинена людська цивілізація, розвиток науки і техніки або багатий спосіб життя — все це може бути знищене війною в одну мить. Тільки забезпечивши стабільний мир, все це буде мати якесь значення. І нам треба це усвідомлювати і берегти мир як найважливішу спадщину людства.