Багатодітна мати з Мар'їнки не могла й подумати, що у 2014 році розпочнеться затяжна війна. Марина Кужіль, як і багато хто, вважала, що конфлікт триватиме не більше двох тижнів. Тому сім'я виїжджала на море, сподіваючись пересидіти там найгарячіший час.

Через місяць після початку обстрілу я зрозуміла, що нічого вже не повернеш. Першого дня війни ми думали, що це ненадовго, може, днів на десять. Постріляють та заспокояться. Але десять днів минуло, а так нічого не змінилося.

11 липня 2014 року був перший обстріл Мар'їнки. Пам'ятаю, як із «Градів» тоді стріляли, дитині на той момент шість років було, і я вагітна. Танки їхали, а ми з чоловіком бігли до підвалу з батьками. Це пам'ятаю чітко. Страшно було.

Після цього ми виїхали на сім днів. Поїхали на море, думали, ненадовго. Повернулися, а воно все продовжується. Пожили у родичів у селі Богоявленка небагато і повернулися. Жити ніде було, в принципі, а сильно стискати родичів не хотілося.

У лютому 2015 року був ще один страшний момент, коли снаряди лягали поряд. На той час у мене на руках була тримісячна дитина. Пам'ятаю, ми сидимо в куточку і молимося.

Наш дім, дякувати Богу, не постраждав. Тепер я живу з батьками та чотирма дітьми. З чоловіком розлучена. Зараз я перебуваю в цивільному шлюбі. З довоєнного життя найчастіше згадуємо, що була можливість сходити погуляти, нічого не боялися, різні заходи відвідували. Могли вільно поїхати до іншого міста, погуляти. Наразі такої можливості немає.

Навіть побутові умови змінились. До війни у ​​нас було газове опалення, а тепер довелося грубку заново ставити. Вугілля дорого коштує.

Я почуваюся в безпеці до певного часу, поки не починається стрілянина. Якщо стрілянина починається гучна, тоді з'являється тривога.

Напевно, як і всі, я мрію про тишу та мир.