Щоб вижити під час сильних обстрілів, Тамара із двома дітьми ховалась у підвалі, потім вирішила тимчасово виїхати на мирну територію. Через кілька місяців сім'я повернулася додому, хоча у безпеці себе не відчуває вже восьмий рік і живе у постійній тривозі.

Мама, двоє моїх дітей і я живемо в Камишевасі, я тут же працюю. Коли військові зайшли в Камишеваху, ми вдома були і втекли від обстрілів у льох. Часто там ховалися, ночували та їли у льоху. У туалет тільки вибігали, а потім бігли назад у льох.

Коли почалися сильні обстріли, я покинула роботу, забрала дітей та поїхала звідси. Місяць чи два нас не було, а потім назад приїхали. Скрізь добре, як то кажуть, але додому все одно тягне.

Будинок наш під час бомбардувань не постраждав. Зараз, звичайно, не так сильно стріляють, як було, але повної безпеки все одно нема, бо нещодавно до нас знову прилітало. Хочеться, щоби була тиша і не було цієї війни.