«Таке відчуття, що в іншому житті це було»

Сергій Гавриш п’ять років не був удома. Він виїхав із селища Піски на самому початку збройного конфлікту. Найбільше мріє повернутися нехай у зруйноване, але своє, селище.

Я працював старшим науковим співробітником Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції в селищі Піски. У перший день війни 18 липня 2014-го, наші співробітники проводили гібридизацію озимої пшениці в полі. Вийшли раніше, о 6 ранку були вже в полі, працювали, і в цей час полетіли снаряди, загорілися поля. Люди бігли з полів, по селищу прилітало, і в спішному порядку розбігалися із селища хто в який бік.

Одні побігли до Донецька, інші туди, де родичі були, де можна було притулитися, туди й бігли. До вечора селище було на 80 % порожнім.

Ми тому поїхали до батьківської домівки недалеко, за шість кілометрів село. До нового року ми пожили там без світла, без нічого. Потім, коли почалися обстріли й по тому селу, ми виїхали до Харкова, жили в Харкові пів року. Навесні повернулися, у Покровському зняли квартиру й евакуювали майно, що залишилося, дослідної станції з Пісків.

У мене була хороша квартира в Пісках, у мого брата будинок, батьки жили. Зараз нічого немає. Таке відчуття, що в іншому житті це все було. Я там уже років п’ять не був, уся інфраструктура селища зруйнована, зараз жити неможливо. Але мріємо, щоб якось відновили це, і люди повернулися. І самі готові були б докласти зусиль, щоб усе відновити.