Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Тамара Григорівна Лисенко

«Такі страшні вибухи були, що я півроку відходила»

переглядів: 434

Луганчанка Тамара Григорівна більшу частину життя прожила в обласному центрі. Коли ж місто потрапило під обстріл, сім'ї довелося перебратися на дачу, де подружжя живе вже восьмий рік. Війна розлучила їх з дочкою та онукою, які будують нове життя у Києві далеко від рідних. А на окупованій території залишилася закрита квартира, яку неможливо навіть продати.

Я сама з Луганська, там ми із сім'єю все життя прожили, працювали. У районі у нас дача, ми її дуже довго будували і облаштовували. Усе у неї вклали. Тут уся наша молодість пройшла. Збудували гарний великий будинок з лоджією та гаражем. Діти сюди приїжджали, коли мешкали в Луганську до війни. Зять планував після виходу на пенсію там жити, але склалося інакше.

Забути, як почалася війна, просто неможливо. Тільки почали стріляти — ми вибігли в сад. Чоловік каже: «На лавку сідайте». Ми з ним сіли, а посеред доньку посадили, вона після ДТП була. Такі страшні вибухи були, що півроку я відходила. У мене в голові гул, шум у вухах, їздила до лікарні на крапельниці.

Коли починали стріляти, ми ховалися, куди виходило. Бувало, у підвалі сиділи під будинком, а потім злякалися, що нас там може привалити. Після цього були більше в лісі, бачили, як стріляли, як снаряди летіли в нас над головою. Пташки падали, ластівок досі майже немає.

Потім переїхали до Сєверодонецька до другої доньки, там трохи пожили. Вона з сім'єю пізніше у Київ поїхала, а ми сюди повернулися, так з чоловіком і живемо. Донька у нас за освітою юрист, у них хороша робота, а онука в школу пішла, але ми не бачимося, тільки по телефону телефонуємо, та вона фотографії надсилає.

Тут ми сидимо практично у лісі. На вулиці у нас мешкають чотири сім'ї, всі літні. Деякі з дому не виходять, а я член правління вулиці, мені мимоволі виходити треба.

Думаємо про одне, щоби Луганськ повернувся до України. Там у мене рідна сестра живе і племінниця. Житла іншого вони не мають, тому вони там залишилися. У нас у Луганську стоїть закрита квартира та гараж, але не продати, нічого зробити з ними не можемо. Хочеться ближче до доньки та внучки перебратися, адже тут ми нікому не потрібні.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Вільхівські дачі 2014 Текст Історії мирних жінки чоловіки 2014 переїзд психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення здоров'я робота перший день війни розлука з близькими
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій