«Так хочется дожить до наступления мира»

Снаряди падали у дворі, четвертий влучив просто в будинок. У ту ж мить він зрівнявся із землею. Це Любов Іванівна побачила вранці, а в той нічний час запам’ятала тільки гуркіт і зоряне небо...

Війна для нас почалася, коли йшли важкі бої під Дебальцевим [січень – лютий 2015 року]. Коли були воєнні дії в Луганській області, думали, що до нас справа не дійде. Наївні...

... Того дня вночі прокинулися від гуркоту і зразу не могли збагнути, що і до чого. Нас «пришило» добре. Потім я почула свист снарядів. Спочатку снаряди падали десь далеко, потім усе ближче та ближче. Один із них упав у нас у городі, я чітко чула вибух. Снаряди падали за будинком і на подвір’ї. Четвертий снаряд влучив просто в будинок, де ми спали з мамою. Їй було 90 років. Снаряд влучив у комору... Усе це ми побачили вже зранку, а в той нічний час запам’ятала тільки гуркіт і зоряне небо...

Нас тільки присипало пилом, рознесло все наше пічне опалення. На ліжко не впала жодна цеглина, хоча по дому були розкидані величезні камені, тому що будинок був кам’яним.

Коли я прийшла до тями й побачила небо над головою, одразу ж запитала: «Мамо, ти жива?» У відповідь почула стогін. Я швиденько підповзла до неї, трошки розгребла її, розкопала й витягла на вулицю.

На вулиці я відкрила підвал, і ми сяк-так забралися в нього в нічних сорочках, босоніж, хоча на вулиці йшов сніг. Після того, як забралися в підвал, я почула звук машини – хтось під’їхав до будинку. Я зрозуміла, що це наші солдати, які дивилися, чи немає жертв, а в нас не було сил вийти з підвалу, щоб поспілкуватися з ними. Нам пощастило, що ми відбулися подряпинами й легким потрясінням.

Я була тієї миті дуже вражена й налякана. Мене всю трясло від холоду і пережитого жаху, нічого хорошого. Не дай Бог знову пережити таке!

Так хочеться дожити до настання миру, не бігати в підвал ночами наввипередки зі смертю.

Будинок повністю зруйнований, від нього майже нічого не залишилося. Усю побутову техніку й речі завалило, залишилися недоторканими тільки наші з мамою ліжка й ми самі.

У нас у дворі старий будинок зберігся, ми перед війною побудували собі новий, а старий був меншим, приблизно, як літня кухня. Ми жили з мамою в ньому, вона рік тому померла. Тому я сама живу тут, немає ніяких зручностей і умов, щоб жити.

Мені допомагає син, який приїжджає нарубати дров, принести води, оскільки я з дому практично не виходжу.

Війна принесла мені купу нещастя, хвороб і проблеми з фінансового боку, оскільки все згоріло. Добре, що збереглися старі речі та старий будинок. Опалення пічне, а їжу готую на електропечі. Ось так і живемо…