Дуніков Орест, учень 11 класу Комунального закладу "Харківський ліцей №169 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Цацко Олена Петрівна

Війна. Моя історія

Переважно у кожного з нас є якась мрія. Бажання досягнути заповітного додає наснаги, робить життя змістовним. Бажаючи і прагнучи чогось, нам легше долати тимчасові труднощі, не занепадати духом, виконувати якусь вимушену одноманітну роботу. З'являються сили рухатися вперед до своєї мети, адже там нас чекає радість від здійснення бажаного. Про що мріяв я? Раніше я часто малював схеми транспортних маршрутів місць, де бувала наша сім'я. Коли у школі почали вивчати географію, цей предмет поступово зацікавив мене і став одним із улюблених. Так моє захоплення набуло чітких обрисів та переросло у мрію пов'язати своє життя з транспортною сферою, розробкою нових та вдосконаленням наявних транспортних маршрутів, картографією з використанням сучасних комп'ютерних технологій.

Здається неймовірним, але розробити та спроєктувати будь-який об'єкт на поверхні Землі з точністю до сантиметра можна через супутник! Фантастично! Аж дух захоплює!

З двадцять четвертого лютого минулого року моє життя дуже змінилося. Розпочалася страшна, жахлива, безглузда війна, якої ми не хотіли, не сподівалися. Вона принесла смерть, руйнування, біль, страх та відчай у моє рідне місто Харків, нашу країну. Криваве крило війни зачепило і наш будинок: одним із вибухів було зруйновано під'їзд, загинули рідні мого товариша Кирила з першого поверху та інші сусіди. Мені дуже шкода його, бо він залишився без мами і змушений довго лікуватися після поранення за кордоном.

Мабуть, я ніколи вже не забуду холодні довжелезні кількагодинні черги за продуктами, страх та паніку від пронизливого свисту літаків-винищувачів, які скидали на нас майже кожної ночі свій смертоносний вантаж, розпач і тривогу від спішного та поквапливого від'їзду з дому, коли не розумієш і не знаєш як скласти в одну валізу все своє життя.

Досі пам'ятаю тривалу та виснажливу дорогу у брудному, холодному вагоні поїзда із затхлим повітрям, де люди були скрізь: на всіх трьох полицях, у проході, тамбурі... Давнє місто Лева зустріло нас похмурою, прохолодною та вогкою погодою. Здавалося, що відлік часу припинився, розпочався один довжелезний та сірий період буття. Найдовшим місяцем у моєму житті видався час, коли незабаром після приїзду всі мої рідні: старенька бабуся, мама, тітонька захворіли після важкої і довгої дороги коронавірусом, і я разом із меншим братом мусив жити окремо від них...

Ще довго напружувати та лякали гучні звуки, пригнічений стан та стрес заважали сприймати красу давньої архітектури, самобутність, колорит та неповторну атмосферу цього історичного міста.

Далі була столиця. Чомусь незатишно у багатолюдному мегаполісі. Особливо самотньо та холодно було під час регулярних і тривалих блекаутів. Якось ми були без світла, опалення, води чотири дні поспіль. Справжнім квестом стали наполегливі пошуки інтернету та світла у навколишніх бібліотеках, магазинах, оптиках для продовження навчання попри все. У довгих чергах метрополітену до джерела струму я став мріяти про закінчення війни, повернення до рідного Харкова, спокійний сон у своєму ліжку, зустріч із друзями, прогулянки містом.

Я згадував, які гарні атракціони та ландшафти у нашому великому, чудовому Центральному парку, який милозвучний водограй на Привокзальній площі, яке смачне морозиво в кафе "Глорія", який гарний новий зоопарк у саду ім.Т.Г.Шевченка, де безліч майданчиків та зон відпочинку.

Однак, довгоочікуване повернення додому не принесло полегшення і радості. Рідний Харків зустрів розбитими шибками, зруйнованими будинками, порожніми вікнами студентських гуртожитків та багатоквартирних будинків, моторошною темрявою вечірніх вулиць, похмурими обличчями містян. Не чутно галасливого щебету молоді, яка юрмиться біля кав'ярень чи поспішає на пари.

Сирена часто сповіщає тривогу, нерідко лунають вибухи, що свавільно та жорстоко забирають у когось його мрію...

Хоча нині і живу вдома серед коробок та валіз із речами (на випадок швидкої евакуації), я вірю, що моя мрія здійсниться. Транспортна система та все, що понівечено, зруйновано у рідному місті буде відбудовано та відновлено. Задля цього я зосередився на навчанні та наполегливо молюся до Бога, щоб дав мені сили витримати труднощі і щоб якнайшвидше настав мир.