До війни все було добре. У перший день повномасштабного вторгнення я почула вибухи десь вдалині. Потім почало прилітати в місто. Осколки залітали до мене в хату. Я багато чого пережила в Лисичанську, бачила, як гинуть люди. Сина ледь не вбило після прильоту в будинок. Чотири місяці ми просиділи в підвалі. 

З сином виїхали евакуаційним автобусом. З собою я взяла трохи їжі та речей. Зараз живу в Харкові, тут також щодня стріляють. Мені дуже страшно, але їхати поки нікуди. Я виживаю на пенсію. Дуже чекаю миру, а більшого мені й не треба.