У Маріуполі 24 лютого ми почули перші вибухи. З чоловіком та сином хотіли одразу виїхати з міста, але не знайшли машини, щоб вивезти мою стареньку хвору мати. Тому й залишилися.

Через обстріли нам відключили світло, воду та газ. В квартирі було дуже холодно. За їжею та водою доводилось під вибухами вистоювати величезні черги. Збирали воду, яка стікала з дахів, розтоплювали сніг. Їжу готували на багатті під будинком під залпи гармат. Виживали, як могли.

Ще гірше стало, коли почалися авіаудари. Дитина захворіла, температуру 39.5 збивали під вибухи. Будинок хитався зі сторони в сторону. У моєї хворої матусі не витримало серце, і вона померла.

Нашу сім'ю врятувала сусідка - вона під вибухами через мінні поля вивезла нашу сім’ю із котом у Бердянськ. Далі ми на автобусах гуманітарного конвою попрямували до Запоріжжя. Там нам надали захист та їжу.

Згодом наша сім'я подолала дуже важкий шлях по Україні. Ми всі були хворі, у сина температура під 40 трималась майже тиждень. Був страшний авітаміноз, рани у роті, схоже на цингу. Вночі мій десятирічний хлопець кричав, щоб я його врятувала! Від гучних звуків затуляв вуха і падав на землю. У мене був коронавірус, бронхіт та внутрішньочерепний тиск. Але ми переїжджали з місця на місце, поки не опинилися в Києві.

На цьому шляху ми отримали багато допомоги від добрих людей. Дякуємо всім від щирого серця.