Ми були щасливою класичною родиною: мама, тато, син та донька. Були… До двадцять четвертого лютого...

П’ятнадцятирічний син із татом відпочивали в Карпатах, коли почалася війна. Чоловік навіть чути не хотів про те, щоб перечекати на Закарпатті, а не повертатись у Чернігів негайно! Адже тут залишились його кохані дівчата: дружина та маленька донька. Приїхавши додому, він перевіз до нас старенького тата і одразу ж пішов до тероборони. Без вагань.

Востаннє ми з ним бачились другого березня. Забіг на хвилинку, обійняв дітей. А наступного дня він загинув.

Наш син пишається батьком-героєм. А чотирирічна донька сумує і постійно питає, коли тато повернеться. Мала повторює, що Україна переможе. Мене підтримують мама і друзі.