«Син пішов добровольцем, а ми тут хлопцям допомагаємо помаленьку собі», — каже Ольга Басалкевич. У цьому «помаленьку» — увесь її побут, щоденна праця і турбота. Пані Ольга мешкає у селі Водотиї. Має шістьох дітей — п’ятеро синів і доньку. Старшому — 38, найменшому — 20. Ольга каже — не може сидіти, склавши руки, поки її син на війні. Тож робить, що може. Тут —  мами,  жінки, волонтерки, які тримають тил.

«Порося заколола — передала на фронт. Ще щось назбираємо — з сусідкою разом готуємо», — розповідає вона. Волонтерський осередок у селі — це кухня, сітки, передачі.

Особливо важко, коли син на позиції. Каже, серце не на місці: «Учора заступив — і десять днів тиша. Ніхто не знає, що і як». Але Ольга не звикла панікувати. Життя навчило — треба діяти.