У маленькому селі Водотиї, на Житомирщині, не затихає праця — не для заробітку, а з любові до країни. Тут Надія Савченко — колишня завідувачка медпункту, колишня сільська голова, мама трьох дітей і бабуся чотирьох онуків — щодня допомагає фронту. Разом з односельцями печуть пироги, плетуть маскувальні сітки, збирають ліки і відправляють хлопцям на передову.  

У церкві Надія виконує обов'язки скарбника, організовує збори пожертв для ЗСУ, купує медикаменти для захисників. Каже, що це — її покликання. Бо як медик не може бути байдужою до людського болю, а як громадянка – не може стояти осторонь війни.

Надія мріє про прості речі. Про те, щоб дочекавшись правнуків, бачити, як вони бігають у її саду. Щоб вся родина збирались у її сільській хаті.