Шевченко Ірина, вчитель
Ставківський опорний навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад" Зіньківської міської ради Полтавської області

Чому бути українкою - це моя суперсила?

Я – українка. І я пишаюся тим, що народилася в Україні.

Кращого краю, як наш немає ніде в світі. У нас і поля безкраї, що красуються влітку дорідними хлібами, квітнуть соняшниковим цвітом, пахнуть медовим цвітом гречки. У нас і ліси зеленолисті, що темніють на небокраї сосновими борами, крислатими дібровами та білокрилими березовими гаями.

В Україні чітко виділилися пори року. Весна, наче юна дівчина, що кохається в багатобарвнім своїм вбранні.

Літо, що тішить око хлібороба золотом нив, високими блакитними небесами. Недарма в нас і державний прапор поєднав ці два благословенні кольори.

Осінь – що ніби дбайлива господиня тішить свій народ різноманіттям врожаю.

А ще зима – снігом і хурделицею кутає мою землю і заколисує до відпочинку.

Та про Україну можна говорити і говорити безкінечно, звеличуючи красу її гір і степів, лук і нив, пагорбів і балок – саме цим вже можна пишатися, що ти народився на такій землі.

Та найбільша гордість моя – це наші люди, українці. Чи ще хто в світі склав стільки пісень про свою землю? Чи ще десь є стільки талановитих людей, як в нашій Україні? Стільки в нас письменників, поетів, винахідників, художників і просто здібних людей.

Я живу неподалік селища Опішні і коли з дітьми заходимо на ринок, де продаються керамічні вироби, я не можу відірвати очей від цих дивовижних витворів. Чого там тільки немає. А коли в школі у нас відзначають свято вишиванки ви б тільки побачили, які барви, які узори творять золоті руки моїх земляків. А якими квітниками прикрашають свої садиби влітку мої односельчани, це ж просто казка.

То як же мені не гордитися тим, що я – українка.

А ще я горджуся тим , що українцям характерна незламність духу. Якщо переглянути підручник історії то можна зрозуміти, що на долю України випало стільки випробувань як ні на який інший народ. Війни, грабунки, голодомори, окупації – котилися, як величезні вали з одного краю до іншого. Нам забороняли розмовляти на рідній мові, друкувати книги, переслідували за прагнення до волі і незалежності. Що тільки не пережив український народ і вистояв.

Ми зберегли свою мову, свої пісні, свої вподобання і таланти. А сила нашого духу саме в тому, що ми як той столітній дуб глибоко вросли корінням в рідну землю і тримаємося за неї з усієї сили. Нам не потрібні чужі землі, але й своїх нікому не віддамо.

Тому ми і розуміємо, що сила нашого українського народу в єдності, незламності духу в тому, що всі люди від старого до малого допомагали нашим різним воїнам ЗСУ вистояти у цій війні.

Я живу в маленькому селі, але знаю тих юнаків, які ще 5-6 років тому кружляли у випускному вальсі зі своїми однокласницями… Сьогодні ці хлопці учасники боїв. Вони наші герої і ми ними гордимося. А ми всім селом чим можемо допомагаємо їм.

Звичайно, наша допомога не така вагома, та ми також робимо все можливе для наближення нашої перемоги. Беремо участь в благодійних концертах, по збору коштів на ЗСУ. Малюємо малюнки для воїнів, пишемо їм листи, плели сітки, робили випічку, виготовляли навіть мішечки для чайного збору. Нехай духмяні пахощі м’яти, меліси, чебрецю потішать наших воїнів і нагадають про рідну домівку. В найтяжчому бою вони знають – ми пам’ятаємо про них і чекаємо.

Бути українцем - це бути частиною великої історії, культури та традицій. Україна - це країна з великою історією, красивою природою, великою культурою та надзвичайними людьми. Крім того, українці - це відомо про свою гостинність, працьовитість та витривалість. Наші предки перемагали великі випробування та відстоювали свою незалежність. Ми, як нащадки таких людей, маємо в собі цю силу та дух боротьби.

Таким чином, бути українцем - це не просто суперсила, це надзвичайний дар, який ми маємо в собі. Ми маємо свою історію, культуру, мову та традиції, які потрібно берегти та передавати наступному поколінню.