Білокриницька Лілія, 2 курс, Відокремлений структурний підрозділ  «Тернопільський фаховий коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бойчук Тетяна Василівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Жорстока реальність повномасштабного вторгнення безжально руйнує життя, калічачи долі та залишаючи по собі лише біль. Під час трагічних подій особливо цінними стають людяність і підтримка, що допомагають знову віднайти  надію.

У листопаді 2024 року друзі моєї мами не змогли залишатися осторонь горя дітей, які в одну мить втратили найдорожче – своїх батьків. Наші знайомі відкрили своє серце та дім, щоб подарувати трьом янголяткам люблячу сім’ю. Їхній шлях до нової родини був сповнений страху, адже чим старша дитина, тим глибші її рани та складніше прийняття нової реальності.

Старша сестричка, дев’ятирічна Софійка, несе на своїх плечах важкий тягар пережитого. Вона багато чого розуміє, і тому біль втрати для неї особливо гострий. Коли Софійка пішла до нової школи, вона зовсім не виявляла інтересу до навчання. Тітка попросила мене допомогти їй з уроками. Звісно, бажання вчитися в дівчинки не було, але я вирішила спробувати різні підходи, щоб її заохотити. Спочатку навіть вдавалася до невеликих «підкупів»: обіцяла познайомити зі своїм цуциком, якщо вона самостійно розв’яже математичні задачі.

Поступово, крок за кроком, навчання почало її захоплювати, і в очах Софійки з’явився вогник допитливості.

Середній, п’ятирічний Максимко, спочатку був дуже замкнутим і майже не розмовляв з іншими дітьми в садочку. Але час і турбота зробили свою справу. Учора я ходила з ним на дитячий майданчик і була дуже рада бачити, як легко Максимко знайшов спільну мову з дівчинкою його віку. Мені навіть здалося, що вона йому сподобалась, адже на обличчі з’явилася щира усмішка.

З найменшим, дворічним Давидком, ситуація складніша. Дитина часто хворіє, і нещодавно лікарі виявили в нього певні проблеми з хребтом. Мій батько, дізнавшись про це, одразу ж знайшов хорошу клініку, і вчора всі разом їздили з Давидком на детальне обстеження.

Ми сподіваємося на позитивні новини та готові підтримати родину в лікуванні малюка.

Кожен наш день сповнений бажанням зробити хоча б невелику добру справу для цих дітей. Ми регулярно привозимо їм необхідні продукти, допомагаємо Софійці та Максимкові з навчанням, підтримуємо їхні перші дитячі захоплення та ділимося теплом наших сердець. Саме в такі моменти розумієш, що навіть найменший прояв доброти здатний зцілювати дитячі душі та дарувати надію на краще майбутнє.

Ці зустрічі глибоко вплинули на мене. Вони навчили цінувати мир та близьких людей, а також усвідомити неймовірну силу спільної підтримки. Ми не в змозі стерти жахливі спогади з минулого дітей, але можемо активно впливати на їхнє майбутнє, оточуючи любов’ю, турботою та вірою в краще.

Наша допомога цій родині – це не лише підтримка тих, хто цього потребує, але й безцінний досвід, що збагачує наші душі, робить більш чуйними та людяними.