Чухліб Марія, 9 клас, ліцей №75 імені Лесі Українки

Вчитель, що надихнув на написання есе - Старак Ярослава Ярославівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Того дня мене розбудила сирена повітряної тривоги. Вона лунала дуже гучно і пронизливо. «Доця, прокидайся» - сказала мені мама. Я розплющила очі і запитала: «Що сталось?». «Війна. Почалась війна», - тихо відповіла мама чужим голосом.

Після цього кілька тижнів я з бабусею жила то в одних, то в інших родичів, але дуже хотіла додому. Мама з братом залишились у Львові  і волонтерили: розвантажували і передавали допомогу переселенцям, військовим.

На початку війни під час повітряної тривоги ми ховались  у холодних підвалах. З нами була наша старенька бабуся. Вона дуже важко пережила все це, адже пам’ятала ще ІІ світову війну.

Коли на вулиці потепліло, ми вирішили переїхати жити на хутір. Там у нас є стара хата, яку збудував ще мій прадід Михайло. Він був Січовим Стрільцем і у нас зберіглись його речі: штик-ніж від гвинтівки, солдатська фляга, військовий ремінь.

Спочатку в хаті було незатишно - там давно ніхто не жив. Але мама покликала майстра і він відремонтував піч. Одразу хата наповнилась теплом і ніби ожила. Ми все облаштували, як могли. До нас щодня приходили сусідські руді котики. Я піклувалась про них і трохи відволікалась від реальності. В саду зацвіли старі яблуні, в повітрі запахло ніжним ароматом.

Також облаштували підвал. Колись дідусь розповідав, як малим ховався тут з батьками  від бомбардувань німців. Тепер сюди ходили ми…

Дуже приємно згадувати, як сусіди співчуваючи нам, допомагали, чим могли – продуктами з городу, теплим молочком, привітним словом. Таку ж допомогу отримували переселенці, які приїхали з Харкова. Наш хутір невеликий, але всі живуть дружно.  

Однієї ночі ми прокинулись від дивного свисту і гуркотіння. «Ракета! Ще одна!, - прошепотів брат Максим. Здалеку почувся страшний гул мотору, свист, якесь шерхотіння. Звук смерті, - подумала я.

Мене вмить паралізувало від страху. Мама обняла за плечі і ми завмерли, не дихаючи. У нашій старій хатчині ми були зовсім беззахисні. Часу бігти до підвалу уже не було.    

У той день у Львові російська ракета зруйнувала будинок, загинули люди. Таких випадків було ще багато. Над нами літали ворожі ракети, дрони. Наша стара хата здригалась від вибухів в сусідніх населених пунктах. Але вистояла.

Таке враження, що наші предки накрили нас своїми обіймами від лихоліття. Прадідова хата врятувала нас у час війни.

Тепер мої два брати служать у війську і я дуже за них хвилююсь. Але вірю, що Перемога скоро настане. Завдяки сміливим українцям.