Наші люди. Ізюм, Циркуни, Балаклія, інші міста і села Харківщини… Під час російської окупації 2022-го, коли не стало що їсти, жителі громад Харківщини гуртувалися, разом пекли хліб, ділилися одне з одним. В обхід російських блокпостів ходили городами, щоб передати сусідам хліб. Його обіймали, цілували. На тлі вибухів аромат випічки давав відчуття щастя й затишку, хоча навколо не вщухали вибухи. 23 листопада, коли Україна згадує жертв голодоморів, читайте кілька історій жителів Харківщини, які пережили російську окупацію. Пряма мова.
Перші два тижні був шок. Ми сиділи без хліба, нічого не хотілося. Після першого стресу згадалося: я ж можу хліба напекти, чого я сиджу! Я мала запаси, були сухі дріжджі, почала пекти хліб. Діти жили на іншому кінці села, я їм передавала. А сусідів — п’ять дворів. І по черзі пекла: сьогодні собі та одним сусідам, другий день — дітворі й іншим сусідам. Економили, розраховували, щоб усім вистачило надовше. Матеріал Media Port.
Відкрила свої «талмуди» [з рецептами], пригадала, як пекла. Водичка, борошно, трошки олійки, дріжджі. Навіть була формочка для хліба квадратна. Потім сусідка дала ще, щоб замішувати тісто. Звичайне тісто, тепленька водичка, розводила соличку, додавала олійку, висипала борошно і робила тісто, щоб аж липкеньке було. Далі — пергамент, щоб не пристало. З вечора замішувала, о 5-й ранку вмикала газову пічку — газ був — і ставила чотири хлібинки, що влазили у духовку.
Бігом-бігом. Сидимо у погребі, думаємо: "Ну - все!" Такий грохот, вибухи! Обнімемося, думаємо: "Ну, все - хатки немає". Після обстрілів чоловік брав драбину, ліз, латав - щоб, як дощик, стеля не обвалилася. А так - вікна повибивало, якимись дошками позакривали…
Валентина з чоловіком пережили окупацію у Циркунах під Харковом
Два з половиною місяці були в окупації. Ми не виїжджали, постійно були у страху, ховалися у погребі. Росіяни не дозволяли виходити за двір, ми до сусідів ходили городами. Як реагували [сусіди] на хліб? Обіймали і плакали ту хлібинку! Наступного разу, як я знову пекла, кажуть: а у нас ще шматочок є. Так берегли! Думали: раптом що - може, я більше не спечу, чи не буде борошна. І цілували його, і нюхали. Я людина запаслива, а були люди такі, що справді голодували: все, що було, поїли. Ті, у кого всі поруч, повиїжджали.
Були люди, які і гречку мололи на хліб, і що тільки не було. Отак вигадували рецепти. А у нас було борошно, сухі дріждж. Пекли, вистачало. Зараз допомагають багато різних організацій, привозять «гуманітарку» - щомісяця по коробці. Ми не голодуємо.
.png "Імена")
