Вона перевернула життя з ніг на голову. Довелося майже 2 роки блукати по світу, мріючи про дім і рідну землю. Вийшло так, що довелося ще пережити війну в Ізраїлі, відчути бомбардування та ракетні атаки ще й на чужій землі. Після цього повернулися додому. Але, на жаль, в Харкові зараз дуже напружена обстановка, доводиться триматися, хоча при прильотах дуже страшно.

Були вдома, в Харкові. Два тижні жили в підвалі, а потім вдалося виїхати з міста в Сумську область. Але і там було дуже страшно, бо це була Охтирка.

Діти не зрозуміли взагалі, та і нам, дорослим, не вірилось у це. Діти тільки питали - «а що, ми в школу не підем сьогодні?» І от вже більше двох років не бачать стін рідної школи.

Коли в Харкові почали літати літаки, які постійно скидали бомби - їх свист і досі в голові. А другий момент був в Ізраїлі, при ракетній атаці, коли квартиру охопило полум’я.

Ще й які це наслідки - плач, страх, апатія, небажання рухатися вперед, розгубленість, туга за Батьківщиною, розчарування, відсутність настрою. Постійно думаєш, що тобі на голову прилетить бомба або на вулиці попадеш під приліт.

Не було спочатку нічого - ні їжі, ні води, ні ліків, ні лікарів. Нічого.