Ми втратили можливість будувати далекі плани. У перший день війни донька готувалася до святкування Дня зимового іменинника в школі, чекала на привітання від друзів, але її свято перервала війна - росіяни запустили ракети. Донька була морально готова, бо протягом кількох тижнів у новинах говорили про тривожні валізи та скасовані авіарейси.

Найстрашнішим днем був кожен. Але особливо страшно стало, коли наша бабуся виїжджала з Харкова, із Салтівки, під бомбами. Її стан здоров’я різко погіршився: тиск не вдавалося збити, швидку викликати було неможливо, загострилася виразкова хвороба шлунку. Після п’яти годин у черзі в аптеку під мокрим снігом, вітром і обстрілами не вдалося придбати жодного препарату, крім крапель від нежитю.

Донька стала замкнутою, конче флегматичною, втратила мотивацію і радість. Зараз вона намагається справлятися з емоціями, але війна залишила глибокий слід у її дитинстві.

Також були великі проблеми з продуктами. В морозильній камері я зберігала хлібину, яку з великим трудом вдалося знайти в перший день війни, та пару кілограмів макаронів — усе, що було в крамниці, яка працювала лише до 11:00, бо з 12:00 вже починалася комендантська година.