Козарик Олександр, 10-б клас, ліцей №3 Новокаховської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання — Понідзельська Марина Вікторівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Мій шлях почався не 24 лютого 2022 року, як для більшості українців, а значно раніше — ще вісім років тому, коли вибухнула війна на Донбасі. Але саме 24 лютого стало датою, яка назавжди змінила моє життя та свідомість. Це була точка неповернення, коли світ здався вразливим, крихким і розбитим, а моє місце в ньому — невизначеним. Тисяча днів війни — це тисяча днів боротьби, болю і сподівань. Але водночас — це тисяча днів мужності, єдності та любові до рідної землі.

З перших годин вторгнення я відчув страх і гнів. Я чітко пам’ятаю, як прокинувся від вибухів у моєму місті, не вірячи, що війна, яка здавалась далекою, прийшла просто до моїх дверей. Ми всі пережили шок, намагались зрозуміти, як жити далі, коли навколо вирують бої, а майбутнє стає туманним. Проте одночасно з цим всередині прокинулася неймовірна сила. Я зрозумів, що стояти осторонь я не можу. Це моя країна, мій дім, моя відповідальність.

Перші тижні були хаотичними. Багато моїх друзів та родичів евакуювалися, шукаючи безпечний притулок на заході країни чи за кордоном. Я ж залишився, тому що відчував обов’язок бути тут, допомагати тим, хто не міг втекти.

Ми організовували гуманітарну допомогу, плели сітки, збирали кошти на армію, робили все можливе, щоб підтримати тих, хто на фронті. 

Кожен на своєму місці став воїном у цій війні, і кожен наш маленький крок наближав перемогу. З кожним днем я вчився новому.

Війна змусила мене подивитися на життя інакше. Кожен день почався з усвідомлення, що ти можеш його не пережити, але саме це змушує жити на повну. Я бачив багато людського горя, розлуки, втрат, але одночасно відчув неймовірну силу людської єдності. Друзями стали люди, з якими я б ніколи не зустрівся за інших обставин. Ми всі об’єдналися перед лицем спільної небезпеки, і це стало найбільшим випробуванням та благословенням одночасно. Через тисячу днів війни я став іншим. Мої мрії, цілі, пріоритети змінилися.

Коли ти бачиш смерть так близько, розумієш, що не можеш більше жити «наполовину».

Мій шлях — це шлях навчання тому, як бути сильним, як приймати реальність і не зламатися під її тягарем. Водночас цей шлях відкрив для мене, що людське життя — найцінніший скарб, і його треба берегти та цінувати. Тисяча днів війни подарувала мені нове усвідомлення того, що таке справжня свобода. Це не просто право на існування, а можливість боротися за свої переконання і жити у власній країні без страху. Ця свобода коштує дорого — тисячі життів наших воїнів, мирних громадян, дітей, які не встигли прожити своє життя. Але це також надія на майбутнє, яке ми виборюємо разом.

Мій шлях продовжується. Попереду ще багато випробувань, але я знаю одне: я більше ніколи не буду таким, як раніше. І наша країна теж. Війна змінила нас, але зробила сильнішими. Ми стали на шлях, з якого немає вороття, але цей шлях веде нас до світлого майбутнього.