Мені 60 років. Раніше працював на підприємстві, зараз не працюю. Маю жінку, трьох дітей. Мама ще, слава Богу, жива. Проживаю в селі. 

Коли нам сказали про війну, то ми якраз збиралися працювати в полі, а там літаки літали, і було дуже страшно. Навіть не передати словами. Ми жили в Херсонській області, були пів року під окупацією.

Я виїхав 24 березня, поки нас ще пропускали, в сусідню область. Ми купили балонний скраплений газ, харчі. Потім нас не випускали до середини літа. Магазинів не було. Світло лагодили, коли була можливість. Ми ходили до окупантів і просили його відремонтувати. Бо коли немає світла, то немає і води. А в кінці серпня світло пропало, і ми без нічого жили. 

Вже після жовтня почала надходити гуманітарна допомога, тоді зробили світло, воду. А до того жили, звісно, важко. 

Окупанти нам гуманітарну допомогу привозили. Ми самі їздили борошно молоти, хліб пекли. Староста їздив у Берислав: купував ліки, привозив воду. Звісно, багато чого не вистачало, але вижили, слава Богу, завдяки ЗСУ. Якось долаємо психологічні проблеми потихеньку. Займаємо себе роботою. 

Мрію, аби швидше перемога була, щоб хлопці живими повернулися додому. Це - найголовніше. Нічого, ми все подолаємо, все буде Україна.