Я з Капулівки. У мене є дружина, діти, батьки. Коли почалася війна, ми всі дуже злякалися. Обстріли в нас бувають, іноді зовсім поруч. Світла та води не було — жили як могли. Дружина з дітьми виїхали, бо я не хотів, щоб вони були під цими вибухами. А я залишився з батьками. Не можу їх покинути, вони старенькі, потребують допомоги.

Працюю тут, наскільки можливо. Хтось мусить залишатися й триматися. Щодня думаю про сім’ю, чекаю, коли настане тиша, і ми знову будемо разом у нашому домі, без страху.