У мене чоловік і двоє дітей, трьох і десяти років. Коли почалися обстріли, ми всі злякалися. Збирались у школу, але не сталось. Я намагалася триматись, щоб не показувати свій страх. Ми сиділи в підвалі, обіймалися, щоб підтримати одне одного. 

Світла й води не було. Жили у темряві зі свічками. Кожен день був випробуванням, але ми трималися разом.

Зрештою вирішили виїхати в Новософіївку. Було важко залишати дім, але безпека дітей була найважливішою. Ми віримо, що настане день, коли повернемося додому — у тишу, без страху й вибухів.