Коли все почалося, я була вдома, в селі Покровське. Ніколи не думала, що таке може статись. Зі мною живе мама, ми були дуже перелякані. Спочатку думала, що це ненадовго, але обстріли почали повторюватися. Чути вибухи стало звичним. Потім росіяни підірвали Каховську ГЕС, зруйнували водосховище. Світла не було, води теж, але якось пристосовувались, носили відрами, запасались. Росіяни накоїли багато біди. 

Я не виїжджала. Не змогла залишити маму й дім. Тут кожен день — наче випробування, але ми тримаємось.