Коли почалася війна, стало дуже страшно. У мене донька і син. Ми спочатку були всі разом, але обстріли почастішали, ставало все небезпечніше. Не було води, продуктів, іноді навіть елементарного, щоб зварити поїсти. Магазини були порожні, воду набирали де могли.

Дочка згодом виїхала, бо залишатися було надто ризиковано. А я залишилася вдома. Було важко, але я не могла поїхати, бо тут дім, тут усе моє життя. Ми з сином намагалися триматися, як могли. Кожен день — як випробування, але я не шкодую, що залишилася.