Надія розуміла, що війна триває з 2014 року. Але не могла повірити, що одного дня вона прийде й до рідного Києва - з вибухами, сиренами й ворожими літаками над головою. Спочатку свідомість відмовлялася приймати реальність, та з часом вона навчилася жити у нових умовах. Каже, що головне - люди поруч: рідні, друзі, близькі. З ними не так страшно. І навіть у найтемніші дні її ім’я нагадує - надія завжди є.