Мені 62 роки. Мешкаю з дружиною в місті Снігурівка Миколаївської області. З 19 березня до 16 квітня минулого року ми були в окупації. 

У середині березня зникла електроенергія. Опалення і води теж не було. Обігрівалися газом. По питну воду ходили до джерела. Технічну – привозили в бочках. Інколи ми збирали дощову. Продукти й ліки доставляли волонтери. 

16 квітня, перед Вербною неділею, ми були в районі стадіону. Почався обстріл. Біля нас розірвалися три снаряди. Дружина отримала струс мозку. Мені осколки влучили у праву легеню і в черевну порожнину. 

Швидка привезла нас у місцеву лікарню. Лікарі зробили все можливе, щоб стабілізувати наш стан. Через день на реанімаційному автомобілі нас вивезли в Баштанку. Четвертого січня ми повернулися у Снігурівку. 

Ми дуже вдячні родичам за те, що вони підтримували нас і супроводжували до лікарні. Також – близьким знайомим, які надали фінансову допомогу. Спасибі лікарям. Було приємно відчувати турботу. 

Один російський військовий хотів оселитися в нашій квартирі, але сусіди прогнали його, незважаючи на те що він погрожував автоматом. Деякі речі зникли з квартири, але суттєвої шкоди окупант не заподіяв. 

Сподіваюся, що до кінця року війна закінчиться. Хочеться спокійного майбутнього.