Я все життя прожила в Маріуполі. 40 років пропрацювала на «Азовсталі». Це було моє місто, мій дім, моє життя. Коли почалася війна, я довго не вірила. З 2014 року ми вже чули вибухи, але здавалося, що справжня війна не прийде сюди. Та вона прийшла. Я

жила в центрі. Спочатку стріляли десь на околицях, далеко. А потім почало гриміти ближче. Дуже сильно. Не було світла. Не було води. Газу теж не стало.Весна була холодна, люди грілися як могли. Їжу я з сусідами готувала на багатті біля під’їзду. Так і виживали. 

Вночі літали літаки, скидали бомби на будинки. У місті постійно горіли багатоповерхівки, вулиці були чорні від диму.

Після прильоту в мій будинок я більше не могла залишатися. Сусідська родина загинула за хвилини, це було страшно. Ми з дітьми зібрали речі й поїхали. Нам пощастило вирватися.

Зараз я чекаю миру. Дуже хочу додому. Хочу бачити свій Маріуполь живим, а не зруйнованим.