Коли почалася окупація, у нас не було майже нічого. Воду, світло, газ — все відключили. Над будинками часто пролітали снаряди. Люди чекали на закінчення всього цього жаху, чекала і я. 

Продуктів постійно не вистачало. Магазини були майже порожні, і те, що залишалося, роздавали просто так. Найважче було бачити, як моя мама не могла отримати потрібних ліків. Ми замовляли з інших міст. 

Розуміючи, що залишатися більше неможливо, я вирішила виїхати з дітьми до Одеси. Я дуже чекаю миру і мрію повернутися додому. Сподіваюсь, що мої діти зможуть жити без страху. Це найголовніше, чого я хочу зараз.