Я з Торецька. Моє місто майже зруйноване. Коли почалися постійні обстріли, життя зупинилося. Не було ні води, ні світла, ні газу. 

Ми з дітьми жили в бомбосховищі. Там було холодно, темно і страшно. Кожен день ми слухали, як над головою літають снаряди. 

Коли з'явилася можливість, ми виїхали з евакуацією до Одеси. Це було непросто. Залишити будинок, місто, все, що було нашим життям. Але найголовніше - ми вибралися. Ми живі.

Зараз ми в безпеці. Але я щодня думаю про дім, про наш двір. Я дуже чекаю на мир. І мрію тільки про одне: повернутися додому.