У перший день війни я просто застигла. Була вдома з родиною. Я не розуміла, що відбувається і як на це реагувати. Начебто доросла людина, а відчуття повної розгубленості. Живу на кордоні с Росією, тому вибухи чутно щодня. Дуже швидко все почало закриватися: магазини, аптеки. Зупинився транспорт. Зараз немає води та інтернету. Стріляють постійно. Буває, здається, що все ходить ходуном. Бувало, десь поруч падали снаряди, будинки руйнували один за одним.

Я періодично вивожу дитину у більш безпечні місця. Тепер ми просто живемо, як можемо. Кожен день схожий на попередній. Люди намагаються триматися, але сил майже не залишилося. Надія ще є, але вона тьмяна. Усі чекають тільки одного: щоб усе це закінчилося.