Прокинулася зранку, включила радіо і почула звернення президента про те, що війна почалася. Коли прийшли рашисти, це було найважче. Ми довгий час жили в окупації.

Шокувало, коли стріляли по місту і гинули люди, руйнувалися будинки. Дуже страшно було і не зрозуміло, за що це нам. Діти від мене поїхали. Одній важко дуже.

Світла не було, воду трошки підвозили. Ми коржі пекли, бо не було хліба, і постійно сиділи в підвалі.

Був приємний момент, коли нас звільнили наші хлопчики: радості було дуже багато. Я плакала, як ніколи. Коли нас звільнили, набагато легше стало.

Ця проклятуща війна всім набридла. Якби вона швидше закінчилася. Майбутнє у нас буде тільки після того, як ми проженемо останнього окупанта з нашої землі.