Ковальова Ангеліна

8-б клас, Криворізька Гімназія №56 Криворізької міської ради

Вчителька, що надихнула на написання – Плаксіна Світлана Валеріївна

Війна. Моя історія

Часом стає невимовно страшно.

Заплющую очі, але не можу переключити свою свідомість: навкруги лютий ворог, безліч зла, темні й холодні підвали, полони...

Вже понад вісім місяців я не знаю іншого життя, крім обстрілів наших будинків і щохвилинної вірогідності смерті близьких людей.

Зате чудово знаю, як поводитися у разі бомбардувань і що робити з нерозірваними боєприпасами. Я навчилася швидко реагувати на повітряні тривоги, звикла ховатися в укриттях. Безкінечне виття сирен стало колисковою для мене.

Припинила бачити сни, а коли лягаю спати, у мене виникає лише одна думка: «Прокинуся завтра чи вже ні?»

Тепер я знаю, що таке «добро» і «зло».

Батько взяв до рук зброю, щоб захистити мене від зла – монстрів, хижаків з такими ж очима, одягом, волоссям, як у нас. А колись ці вороги були нашими друзями, братами…

Мої друзі гинуть, втрачають рідних, лишаються без житла

і відчувають моторошний страх, який оселився у нашій вразливій підсвідомості на все життя. А деякі з нас народилися і пішли до школи під час цієї війни, яка почалася ще в 2014 році. Страждання, горе і сльози лишили жахливий відбиток на нашому скаліченому дитинстві. Ми стали сиротами, напівсиротами, дітьми з інвалідністю… Такого ми не забудемо. Та й пробачити свого сирітства навряд чи колись зможемо.

Зазирніть у наші втомлені, розгублені дитячі очі. Що ви там бачите? Німий крик, біль, жах, безліч емоцій і переживань. Скільки це буде тривати? Ми втомилися боятися і так хочемо мирно жити, просто ходити до школи, гратися. Не дамо ворогам позбавити нас Батьківщини, рідних, друзів, дитинства!