Мизернюк Вікторія, 11 клас, Старокостянтинівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1 Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кравчук Вікторія Леонідівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна… Трагічна сторінка історії для кожної людини, в чиє життя увірвалася ця жахлива подія.

Уявіть: 24 лютого, ніч, тиша, спокій, усі сплять, і, раптом, — четверта ранку… Моя країна, моє місто прокидаються під звуки вибухів та під сяйво спалахів, котрі назавжди змінюють наше життя. Особисто я прокидаюся від червоних вогнів, котрі осяяли мою кімнату, а потім… крик мами, паніка, страх, тремтіння рук, холод...

Я ще не розумію, що робити зараз, і що чекає мене далі, але чітко розумію, що моя безтурботність залишилася там, у теплому ліжку з дитячими снами.

Я бачу, як мої стривожені батьки намагаються зібрати найголовніші та найцінніші речі. Поруч сидить перелякана маленька сестричка, яка похапцем збирає з собою якомога більше своїх іграшок, хоча сама ще не одягнена. І знову чути вибухи — лунають дуже близько. Я притиснула до себе сестричку і почала швидко її одягати.

Хвилина за хвилиною паніка все більше мене огортає, тато гукає: «Швидко в машину!».

Ми від’їжджаємо. У задньому склі авто я бачу відображення нашого будинку, очима прощаюся з нашим домом, не знаючи, коли побачу його ще раз і чи взагалі побачу. Та це ще не все: там, вдома, залишився наш песик, член нашої сім’ї. Але ми не можемо його забрати, бо вибухи посилюються, і на нашу допомогу чекають ще наші два братики.

Ми живі. Наша дорога веде нас у село до бабусі, яка ще навіть не здогадується, що розпочалася війна. Настало тимчасове затишшя…

Мене поглинула тиша. Я ніколи не думала, що в двадцять першому столітті може розпочатися повномасштабне вторгнення, а в нашому випадку — геноцид українського народу. Усі ми жили обіцянками: два-три тижні і усе закінчиться, буде перемога та мир.

Згадую, як ми з братом раділи першим збиттям ворожих літаків та вертольотів, бо думали, що вони скоро закінчаться.

Наступний етап — волонтерство: масовий щотижневий збір одягу, їжі, засобів гігієни для наших військових. Кожна організація, сфера обслуговування долучалася до благодійних заходів, а ми з братиками вирішили робити холодні напої, а виручені кошти віддавати на благодійні фонди.

Всі ми знаємо, що війна - це тисячі полеглих героїв. На нашому кладовищі побільшало хрестів із прапорами, що не може залишитися осторонь.

Було схоже, що це найбагатше місце на планеті, бо тут поховані мрії кожного…

Уже майже тисяча днів… Здавалося б, просто число, але для українців це — відлік часу, який ховає у собі біль, сльози, маленьку радість за успіхи на фронті, віру, любов, вірність, терпеливість, надію та силу.

Я вірю в наш народ, який може побороти всі труднощі на своєму шляху…

З нами Сила, з нами Віра, з нами Господь Бог.