Я зі Снігурівки. Проробила 43 роки в лікарні. Я хворію. У мене тиск, головні болі. 

24 лютого була на кухні, щось робила. Мені зателефонували знайомі й сказали, що війна почалася. Я в це спочатку не вірила. А потім довелося.

Я всю окупацію пробула вдома. Були великі проблеми. Не було спочатку ні грошей, ні продуктів. Виживали, як могли. Смажили коржики.

Важко було. У нас тут бомби літали. Мені ногу різали в серпні - і зараз болить.

На нас усе це вплинуло дуже погано. Я нічого хорошого зараз не бачу. Страшно дивитися на це все. Ночами не сплю.  

Ми дуже раділи, коли сказали, що вже наші Снігурівку звільнили. Але ж її до пуття не звільняють - є прильоти, ми ховаємся, де можемо. І коли це закінчиться – я не знаю. Важко. У мене зараз немає нормального житла, я мешкаю в малосімейці. В моїй квартирі балкон зруйнований, і не тільки. Добре, хоч вода є, але умови дуже погані.