Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Любов Жукова

«Страшно було, але мама нікуди не хотіла йти»

переглядів: 950

Тут народилася я, тут виросла, вийшла заміж і поїхала до Маріуполя. А тут проживали мама, тато. Ми постійно сюди приїжджали, ще бабуся була моя жива.

Страшно було, але мама нікуди не хотіла йти

Коли бабуся померла, відписала мені у спадок свій будиночок. У мене вже вийшла своя власність. І ми садили город, постійно тут перебували. Працювали на комбінаті ім. Ілліча і їздили сюди на вихідні. Постійно були тут.

Коли пішли на пенсію, тато помер, мама була вже старенька, за 80. Я вже почала тут із нею постійно знаходитися, тому що її не можна було залишати.

А потім почалася війна, 2014 рік, стріляли. Страшно було, ховалися – хто в підвали, хто десь в куточку. Але ми ще жили тут, мама нікуди не хотіла, навіть і слухати, щоб ми її вивезли. А потім у 2015 році, коли дуже почалося і будинок зруйнувався, коли посипалися вікна, посипалася штукатурка, так ми ледве досиділи, доки прискакав син і забрав нас, і вивіз.

Мама щодня плакала: везіть її назад. Вона ніяк не могла прийняти ситуацію, що кинула свій будинок, кинула все. Може, це і скоротило їй життя...

Я на нервовому ґрунті теж дуже переживала, перенесла онкологію. Може, через це і захворіла. Шість хіміотерапій пройшла. У нас 2016-2017 роки були по лікарнях. Поки я видерлась зі своєї онкології, мама померла.

Чоловік у цей час нас лікував, особливо мене, він і готував, і прибирав, і прав, це все на ньому було, я видерлась – він зліг. І ось він лежить, не розмовляє, не ворушиться, лежить, і все. Я за ним доглядаю. Із сином піднімаємо, перевертаємо на бік, щоб пролежнів не було. Ось лежить і все, лежить.

Він почав, може бути, на нервовому ґрунті, розмовляти погано. Потім почав втрачати пам’ять. Потім він став взагалі все забувати. А потім і ходити перестав, розмовляти перестав. А тепер взагалі не ворушиться. Це все на нервовому ґрунті.

Чоловік важко переніс моє захворювання, він, напевно, просто боявся, що не дай Бог, я не виберуся. Але я видерлась, а він ось... І я йому нічим не можу допомогти. Все-все б зробила, але я нічим не можу допомогти.

Рінату Ахметову подяка від усіх нас, я думаю, від усієї моєї родини, і від чоловіка, і від мене. Хороша людина. Всю війну він нам допомагає усім. І я отримую від нього допомогу. Таких добрих людей не так вже й багато. Один допоможе, а інший... що, мало у нас багатих людей? Але допомагає він один. Більше ж ніхто не допомагає цим селах, а він допомагає. Молодець. Дуже ми йому вдячні.

Хотілося б, щоб війна закінчилася. Щоб все стало, як раніше. Щоб ми могли пересуватися. Нікуди ж не поїхати зараз. Ось у мене в Новоазовську сестри, брати. Я не можу туди поїхати, бо блокпости, треба пропуск робити. Тому так хочеться, щоб закінчилося це все. Сподіваємося, віримо. Я, наприклад, вірю, що все-таки буде все добре.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Черненко 2014 2015 2016 2017 2018 2019 Відео Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій