Разом з мешканкою Гуляйполя в евакуацію направилися іі родичі та киця.
Я мешкала в місті Гуляйполе, працювала бухгалтером в комунальному підприємстві. Застала мене війна вдома, потім на роботі. Перша ніч безсонна, страшно було. Потім ми жили практично в погребі. Сил терпіти далі не було, бо не було води, електроенергії, навіть страшно було піти набрати води, тому що стріляли. Я весь час була в підвалі. Виходила тільки по воду і по гуманітарну допомогу.
Потім ми виїхали всією родиною, все добре. Але так не хотілося кидати все те, що ми нажили роками. Ми виїхали з одним рюкзаком. Було страшно - мало що може бути, але на блокпостах нас пропустили. Ми їхали гуманітарним автобусом. Дітей з нами не було, і людей похилого віку також. Кішку я забрала з собою, в дорозі їй було незвично, але перенесла нормально. Коли їхала, було страшно, а потім адаптувалася.
Ми обрали Запоріжжя, тому що тут спокійно і не літає над головою. Але я поки не знаю, де я буду працювати. Я сама себе настроюю, що все буде добре, проте, прогнозів в мене зараз немає.
.png "Імена")
