У мене шестеро діток залишилися без помешкання, коштів не вистачає. Було дуже важко і страшно не за себе, а за діток, коли тікали вночі від російських окупантів. Страшно було, коли над головою летять ракети, дворічний син плаче і питає: «Мама, що за бах?».   

Дякувати Богу, добрі допомагали необхідним. А деякі – дивилися боком…