Після окупації дому нам довелося виїхати. Ми їхали через пункти пропуску російських військових, сіру зону, бездоріжжя… Виїхала я та двоє моїх дітей. Житло винаймаємо. Коли виїжджали, то на шляху діти бачили розбиті села, в Запоріжжі чули, як привітали вночі бомби на заводи.
Війна, виїзд з дому, неможливість повернутися, страх за життя дітей, нерозуміння як жити далі... Такими були перші думки. Під час окупації зіткнулися з нестачею продовольства в магазинах: довгі черги за хлібом, страх, що можуть знадобитися ліки, а їх не буде.
