Мені 29 років. Маю чоловіка і двох дітей, дев’яти і двох років. Ми живемо в селі Афанасіївка Миколаївської області. До війни чоловік працював у Миколаєві, а я була вдома з дітьми. Через війну чоловік залишився без роботи. Шукає нову.
Про початок війни я дізналася від чоловіка. Він зателефонував по дорозі на роботу і сказав, щоб я не збирала дитину до школи, бо почалися обстріли. А тепер у нас немає школи: росіяни зруйнували її.
Страшно було, коли прилітали снаряди.
Я отримувала виплати на дитину, давала картку людям, які їздили у Херсон, щоб вони зняли кошти і купили продуктів. Сусіди ділилися, чим могли, пригощали дітей смачненьким. Воду ми набирали з криниць. Ліки мали ті, що купували до війни. Добре, що діти не хворіли.
Діти бояться. Коли чують гул літака чи якісь гучні звуки – плачуть. Хочеться, щоб швидше закінчилася війна, щоб діти пішли в садочок і до школи, щоб у нас з чоловіком була робота.
