Мені 36 років. я не працюю ніде. Живу в Снігурівці. Нікуди не виїжджала, бо мені нікуди. У мене рідні в Криму, але я не захотіла виїхати. 

Шокувало, що нас обстрілювали і по хатах лазили. Мене все шокувало. Вдарили нам по хатах усіх: по Горького розбило хати, і мені попало.

Ми ходили по воду до колодязя. А ліків не було. Хіба що такі, самі елементарні. Погано було з продуктами - терпіти потрібно було. Були тільки запаси якісь. Страшно було, били дуже сильно. Зараз, коли нас звільнили, вже світло є, вода є, магазини відкрили – ну, все зараз нормально.

Мені хотілось би, щоб у нас ще краще було, ніж до війни.