Коли почалась війна, я одразу стала збирати речі і виїхала зі своєю сім'єю на дачу. Почались страшні події – скрізь літали вертольоти, постійно щось десь вибухало. Наша дача знаходилася поруч з аеропортом, і протягом 10 днів ми переживали всі ці жахіття. Однак через 10 днів ми вирішили покинути дачу і виїхати з міста. Були великі затори на дорогах, і обстріл продовжувався. Ми навіть чули, як осколки від асфальту відбивались.
На дачі не було води. Мій дідусь їздив до річки за водою і набирав її у ємкості. Щодо їжі, ми декілька разів їздили в село і закупили основні продукти, оскільки майже все було розкуплено селянами, і магазини були практично порожні. Ми опалювалися пічкою та їжу готували на ній. Однак частіше ми перебували в холодному підвалі, адже постійно чули звуки вибухів і стрілянини, і не впевнені були, хто бігає у формі – наші чи російські військові. Було дуже страшно…
Зараз ми живемо разом зі своєю сім'єю. Люди прийняли нашу сім'ю на безкоштовній основі, тільки комунальні послуги оплачуємо. Вони взяли нас до свого будинку, і ми проживали разом пів року. Потім ми знайшли будинок, який нам також дали в користування за оплату комунальних послуг. Тут живемо вже рік.
Я волонтер і не планую змінювати роботу. Мені подобається допомагати людям. Раніше я була в декретній відпустці.
Щодо особистих речей, то нічого особливого я не забрала з собою. Ми швидко покинули місто.
