Я проживаю у селі Покровське Дніпропетровської області. До війни жили звичайно. Зі мною живе дев’ятирічна онучка. Мені 65 років, але я ще не на пенсії. Дякуємо Фонду Ріната Ахметова за допомогу.
В перший день війни було дуже страшно. Я збирала онучку в школу і почула на вулиці, що діти в школу не йдуть - війна. Звісно, відчула страх, але паніки у нас не було. Поруч бомбили Нікополь - вибухи були дуже сильні. Це дуже тяжко перенести – ось говорю, і вже плакати хочеться.
Ми ніде не виїздили: наші всі в Києві, а там також знаєте, що творилося. Так що ми нікуди не їздили. Багато людей виїхали з села, особливо з дітьми, і мало хто повернувся. Багато хто поїхав до Європи.
Війна шокувала. У нас тут так поруч стріляли! Добре, що в селі не було прильотів, хоч ми і в зоні бойових дій.
Поруч з нами Каховське водосховище, через нього за п’ять кілометрів – Енергодар. То страшне що було, як поруч з нами бомбили. Слава Богу, до нас не прилітало, але ми все це чуємо і дуже страшно.
Ми допомагаємо хлопцям. Приносимо і продукти, і все, що в кого є: і пиріжки печемо, і вареники. Дай Бог здоров’я нашим захисникам, щоб вони вистояли. Загинули п’ятеро героїв з нашого села.
От сьогодні приходила до мене сусідка і сказала, що вчора в Нікополі попала під обстріл. Там стріляють і досі. Дай Бог, щоб воно все в цьому році закінчилося.
