Долібець Нікіта, учень 9 класу Олевського ліцею №2 Олевської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Філоненко Людмила Григорівна

Війна. Моя історія

24 лютого 2022 року. Дата яка назавжди залишиться в пам’яті кожного українця. Ця подія торкнулася долі кожного, і я та моя родина не виключення. Це був черговий нудний будній день до якого я готувався ще з вечора минулого дня. Я мав великі наполеонівські плани на цей четвер, та в одну мить час зупинився. Я прокидаюсь, дивлюсь на годинник, на ньому 6:10. Здивований, я побіг до кімнати матері, і побачив виступаючі сльози з її очей.

Все що вона сказала це: -Сину, війна. Дивлячись на неї, я не розумів що відбувається, яка війна, що взагалі коїться?! Та всі мої сумніви розтуманив новосний репортаж, де розповідали про те, як агресор розпочав повномасштабне вторгнення в мою Батьківщину.

Я досі стояв втративши здатність що-небудь сказати. Мама витираючи сльози рукавом, почала збирати документи, гроші, всілякі ліки, одяг, ключі від дому, трохи їжі і води. Сидівши в укритті мене охопила купа думок. Для чого це все? Навіщо? Я просто не розумів.

Час спливав дуже швидко і більшість першого тижня ми перебували у підвалі дому та додатково готувалися до подальших подій. Страху додавала надто близька відстань мого міста до кордону з ворогом.

На щастя провізії яка була ще до, було достатньо щоб пробути більше тижня в рамках території свого будинку, не виходячи ні за чим. Пройшло більше з початку війни. Через нестачу харчів ми були змушені виїхати та закупитись. Йшовши вулицями свого міста я відчував бурю всіляких емоцій. Я ніколи не бачив центр міста настільки тихим з часів карантину.

Попри це я відчував деяку гордість за свій край адже люди дуже дружно та оперативно згрупувалися для досягнення спільної мети – захисту рідного та близького. Закупившись ми повернулися додому. Через деякий час наша школа, як і більшість на той час, оголосили дистанційну форму навчання.

Попри страх за своє життя та своїх рідних і близьких, окремо я дуже переживав за свою старшу сестру. Після закінчення школи в рідному місті, вона переїхала до іншого міста, яке у воєнно-стратегічному плані набагато небезпечніше ніж місто, в якому ми жили зараз, тим паче я отримав інформацію що буквально в декількох кварталах від неї було зафіксовано влучання, від чого мої переживання за її життя не стали менше.

Попри неймовірного натовпу людей, безмежної давки на її психологічний стан, вона все таки змогла виїхати в іншу країну, за що я безмежно радий за неї.

Весь час війни я продовжую жити, навчатись у школі, бо вважаю своїм завданням, працювати та старатися для того щоб про мою націю і народ знали і пам’ятали у всьому світі. 23-24 серпня 2022 року я також запам’ятаю як визначну дату для себе у цій війні. Адже на річницю незалежності України вони розпочали неймовірну повітряну атаку по всій території України.

Лише за один день по свій території було прологошено аж 189 разів сигнал про повітряну тривогу, та аж 7 разів в моїй області сумарним часовим обсягом 7 годин. Орки не жаліли нічого аби зіпсувати нам 31 річницю нашої незалежності.

Жовтень – Листопад 2022 року для мене цей період також назавжди відібьється у моїй пам’яті. Росія майже щоденно обстрілювала всю територію країни з особливою жагою залишити нас без світла. Через це мільйони українців потерпали від аварійних відключень електромережі.

2023 рік. Йде другий рік війни і я впевнений що на початку ніхто не думав що це настільки довго затягнеться. Проте ми продовжуємо триматися, продовжуємо боротися за честь і гідність держави. І я безмежно вдячний кожному воїну та воїнці за щоденну боротьбу.

Минали години, дні, тижні, місяці та навіть рік і більше. Та з кожною прожитою хвилиною я вірив у те що це колись закінчиться. Я вірив і вірю у незламність духу наших бійців, проте що рідна мені Україна зможе відстояти свої кордони та права на існування українського народу.

Я завжди цікавився історією, історією своєї країни, історією світових війн, світових конфліктів, розколів, революцій. Проте я ніколи б не повірив у те що я стану одним з тих хто буде проживати події, які потім наступні покоління будуть читати у книжках.

Повторюю і буду повторювати що я безмежно вдячний кожному хто робить все заради перемоги. А це я і моя історія про те як я прожив і проживаю цю війну. Дякую за те що прочитав це.