Дмитро, 9 клас, Зеленьків

Вчитель, що надихнув на написання — Лагодзя Галина

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна… Яке коротке слово, а як багато в нім зла, смерті, пожеж, сліз, зневіри, розпачу! Чорним вихором вона ввірвалася в нашу країну, в наші оселі, душі й серця.

Звістка про війну застала мене зненацька, порушила мій мирний сон. Мені спочатку не вірилось, що це правда.

Я думав, що це лише страшний сон і він незабаром мине. Але, коли мама почала пакувати нам з братом тривожні валізи й писати на окремих листках наші імена, прізвища, адресу, номери своїх телефонів і поклала нам у кишені, то стало дуже страшно.

Ми не знали, що нас очікує, що буде далі?

Страх посилився, коли на другий день війни поблизу нашого села впала ракета, очевидно одна з тих, що не долетіли до Умані. З кожним днем ставало все страшніше, особливо ввечері. Вечорами ми дотримувалися всіх правил світломаскування, і тоді село здавалося мертвим – ніде не побачиш вогника. Тільки темрява та тишина, яку часто порушували сигнали повітряної тривоги. Почувши їх, ми швидко спускалися в підвал, де було холодно, вогко й незатишно.

Інколи ми просиджували там всю ніч. Дуже часто ми спали одягнені в коридорі, щоб ближче було добиратися до підвалу, а біля нас лежали наші куртки та рюкзаки.

Розпач, страх, безвихідь, зневіра оселилися в наших душах та серцях. Але так було недовго. Коли надійшли деяким нашим односельчанам повідомлення, що їх сини пропали без вісти, а мого сусіда — Ігоря привезли в рідний Зеленьків «на щиті», то наш страх перетворився на лють та ненависть до ворогів.

Війна дуже змінила нас, нашу свідомість, зробила переворот у наших душах та серцях, заставила переглянути наше ставлення до головних цінностей, до розуміння, що таке щастя, що головне в житті.

І тепер я вже не хочу новенького спортивного велосипеда, а всі гроші, які я «збирав» на його покупку, довго не роздумуючи, задонатив на придбання авто для 3 ОШБ, збір якого оголосила Настя – дочка Ігоря, який служив у цій бригаді й тут загинув. А зараз тут несуть службу її чоловік та побратими батька. Авто куплено! Я радий, що в цій благородній справі є й моя участь.

А скільки благочинних акцій та ярмарків проводиться в нашому навчальному закладі та селі! Нещодавно, напередодні Дня захисника й захисниці, наша невеличка гімназія, яка налічує 60 учнів, провела благодійний ярмарок і виручені кошти (в сумі понад 10000 гривень) передала дружині Олексія, діти якого навчаються в нас. Він нині воює на Вовчанському напрямку і його бригада дуже потребує автомобільного РЕБа, що глушить дрони.

Зараз у нашому навчальному закладі проходить благодійна акція «Монети вдячності» на підтримку постраждалих у бойових діях. Вона триватиме до 27 листопада, й скарбничка буде поповнюватись з кожним днем.

Гордістю нашої гімназії є міні-майстерня «Зцілення», яка виготовляє адаптивні подушечки для реабілітації військових. Вона налічує близько сорока осіб!

Я теж беру активну участь у її роботі й радію, що сотні адаптивних подушечок вже відправлено у військові госпіталі м. Харків, Київ («Феофанія»), м. Балаклія.

Зараз у нас триває акція «Зігрій захисника». Близько 60 пар в’язаних шкарпеток та поясів, сидушок вже відправлено в 15 прикордонний загін «Сталевий кордон», де несуть службу наші односельчани.

Ми вже нічого не боїмося, а працюємо й наближаємо нашу Перемогу.

Цьогоріч до лав Збройних Сил України приєднався й наш учитель історії – Олександр. Побратими називають його Професор, бо він дуже розумний!!! Коли повернеться, то його уроки будуть ще цікавішими. Вся школа дуже сумує за ним та надіється, що скоро закінчиться війна й усі наші захисники повернуться додому живими й неушкодженими.

Ми переконані, що ми скоро будемо мирно жити у своїй вільній Україні. Слава ЗСУ! Слава Героям! Разом – до Перемоги!!!