Кобенко Дмитро, 9 клас, Зеленьківська гімназія

Вчитель, що надихнув на написання — Лагодзя Галина Григорівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна… Яке коротке слово, а як багато в нім зла, смерті, пожеж, сліз, зневіри, розпачу! Чорним вихором вона ввірвалася в нашу країну, в наші оселі, душі й серця.

Звістка про війну застала мене зненацька, порушила мій мирний сон. Мені спочатку не вірилось, що це правда.

Я думав, що це лише страшний сон і він незабаром мине. Але, коли мама почала пакувати нам з братом тривожні валізи й писати на окремих листках наші імена, прізвища, адресу, номери своїх телефонів і поклала нам у кишені, то стало дуже страшно.

Ми не знали, що нас очікує, що буде далі?

Страх посилився, коли на другий день війни поблизу нашого села впала ракета, очевидно одна з тих, що не долетіли до Умані. З кожним днем ставало все страшніше, особливо ввечері. Вечорами ми дотримувалися всіх правил світломаскування, і тоді село здавалося мертвим – ніде не побачиш вогника. Тільки темрява та тишина, яку часто порушували сигнали повітряної тривоги. Почувши їх, ми швидко спускалися в підвал, де було холодно, вогко й незатишно.

Інколи ми просиджували там всю ніч. Дуже часто ми спали одягнені в коридорі, щоб ближче було добиратися до підвалу, а біля нас лежали наші куртки та рюкзаки.

Розпач, страх, безвихідь, зневіра оселилися в наших душах та серцях. Але так було недовго. Коли надійшли деяким нашим односельчанам повідомлення, що їх сини пропали без вісти, а мого сусіда — Толочка Ігоря Петровича привезли в рідний Зеленьків «на щиті», то наш страх перетворився на лють та ненависть до ворогів.

Війна дуже змінила нас, нашу свідомість, зробила переворот у наших душах та серцях, заставила переглянути наше ставлення до головних цінностей, до розуміння, що таке щастя, що головне в житті.

І тепер я вже не хочу новенького спортивного велосипеда, а всі гроші, які я «збирав» на його покупку, довго не роздумуючи, задонатив на придбання авто для 3 ОШБ, збір якого оголосила Настя Толочко – дочка Ігоря Петровича Толочка, який служив у цій бригаді й тут загинув. А зараз тут несуть службу її чоловік та побратими батька. Авто куплено! Я радий, що в цій благородній справі є й моя участь.

А скільки благочинних акцій та ярмарків проводиться в нашому навчальному закладі та селі! Нещодавно, напередодні Дня захисника й захисниці, наша невеличка гімназія, яка налічує 60 учнів, провела благодійний ярмарок і виручені кошти (в сумі понад 10000 гривень) передала дружині Олексія Сергійовича Павленка, діти якого навчаються в нас. Він нині воює на Вовчанському напрямку і його бригада дуже потребує автомобільного РЕБа, що глушить дрони.

Зараз у нашому навчальному закладі проходить благодійна акція «Монети вдячності» на підтримку постраждалих у бойових діях. Вона триватиме до 27 листопада, й скарбничка буде поповнюватись з кожним днем.

Гордістю нашої гімназії є міні-майстерня «Зцілення», яка виготовляє адаптивні подушечки для реабілітації військових. Вона налічує близько сорока осіб!

Я теж беру активну участь у її роботі й радію, що сотні адаптивних подушечок вже відправлено у військові госпіталі м. Харків, Київ («Феофанія»), м. Балаклія.

Зараз у нас триває акція «Зігрій захисника». Близько 60 пар в’язаних шкарпеток та поясів, сидушок вже відправлено в 15 прикордонний загін «Сталевий кордон», де несуть службу наші односельчани.

Ми вже нічого не боїмося, а працюємо й наближаємо нашу Перемогу.

Цьогоріч до лав Збройних Сил України приєднався й наш учитель історії – Гончаров Олександр Володимирович. Побратими називають його Професор, бо він дуже розумний!!! Коли повернеться, то його уроки будуть ще цікавішими. Вся школа дуже сумує за ним та надіється, що скоро закінчиться війна й усі наші захисники повернуться додому живими й неушкодженими.

Ми переконані, що ми скоро будемо мирно жити у своїй вільній Україні. Слава ЗСУ! Слава Героям! Разом – до Перемоги!!!