Війна принесла розпач, страх і відсутність нормального сну на тривалий час. У перший день ми перебували вдома. Прокинулися від постійних вибухів - наше село знаходиться всього за 15 км від кордону з РФ. До вечора ми сиділи в сирому погребі, де й спали, бо ввечері по селу вже їздили ворожі танки.

Діти прокинулися від вибухів. Здавалося, їм не потрібно було пояснювати, що відбувається - все було зрозуміло. Страх і стрес стали їхньою новою реальністю.

Напередодні від’їзду в безпечне місце обстріли не вщухали. Касетні боєприпаси прилітали поряд з будинком. Сон був неможливий, кожна ніч перетворювалася на випробування.

Вижити в цих умовах допомагав обмін між родичами та знайомими харчами й медикаментами. Саме ці маленькі прояви взаємопідтримки давали сили витримати найстрашніші моменти.