Ми виїхали з території, яка наразі окупована. Бабуся і дідусь дітей залишилися там. Зараз орендуємо житло, і я виховую дітей сама. Школи зачинені, тому навчаємося онлайн.

Станом на 24.02.22 ми вже були у Харкові. Прокинулися від вибухів. Я розбудила дітей і спокійно все пояснила, але спершу вони нічого не розуміли. Коли над домом почали літати ворожі винищувачі, страх став відчутним для всіх.

Діти сильно переймаються, що не можуть відвідувати звичайну школу, що друзі роз’їхалися, що не можна поїхати до бабусі і дідуся. Це стало для них важким випробуванням.

Продукти харчування отримували від волонтерів, голоду не було, і це хоч трохи полегшувало наше життя під час війни.